Розрекламоване студентське місто Івано-Франківськ має чимало різноманітних студентських структур: молодіжна держадміністрація, молодіжний міськвиконком, студентська рада при міському голові і при губернаторі, а ще десятки «крил» політичних партій і блоків, які начебто займаються вирішенням усіх студентських проблем. Яка ж ситуація насправді спробуємо вияснити в Костянтина Василишина – студента Івано-Франківського інституту менеджменту та економіки, виконуючого обов’язки голови студентської ради м. Івано-Франківська. - Що це власне за структура – студентська рада? - Студентська рада – це орган, який об’єднує всі ограни студентського самоврядування вищих навчальних закладів Івано-Франківська. В кожному вузі є свій орган, який відповідає за права студентів. Він делегує членів до загального органу – органу вищого самоврядування в місті Івано-Франківську. - Як вибирають до студентської ради? Хто туди потрапляє? - Потрапляють шляхом делегуванням від студентського самоврядування, але за погодженням та підписом проректора з виховної роботи. Сам орган студентського самоврядування самостійно таке рішення прийняти не може. - Скільки членів нараховує студентська рада? - Членів є 30. Вони делегуються усіма 8-ма вузами міста згідно положення – від кількості студентів вузу. Для прикладу, якщо у вищому навчальному закладі навчається 1001 особа, то до студентської ради делегується 4 особи, якщо 2000 – то 5. Така квота. Але, оскільки, в Україні існує ще стара система, тому є ще студентські профкоми. Для студентських профкомів надається додаткова квота – 1 особа. - Яка різниця між профкомами і студентськими радами? - За пострадянської системи були створені такі об’єднання як профкоми. На даний момент вони є діючою організацією, яка займається виключно соціально-побутовими проблемами студентів, вони орієнтовані на студентів, які мають проблеми в сім‘ї, на сиріт та напівсиріт. Кошти вони отримують фактично за фінансування кожного студента (1% з стипендій вони отримують на свій рахунок). - А студентська рада ким фінансується? - Орган студентського самоврядування – це власна вмотивована ініціатива, яка діє на загальнодержавному рівні. В 2005 р. екс-міністр С.Ніколаєнко підписав декларацію про приєднання України до болонського процесу. Болонський процес передбачає, що студенти приймають участь у формуванні навчального процесу в кожному вузі. В зв’язку з цим був виданий закон про органи студентського самоврядування - первинні осередки у кожному вузі. Це затверджено на законодавчому рівні і передбачено, що в кожному вузі повинно існувати студентське самоврядування, яке буде займатися соціально-побутовими проблемами студентів. Тут якраз є точки дотику із студентськими профкомами, але, зазвичай, ці дотики перетворюються на війну, тому що саме в цій діяльності вони постійно зіштовхуються між собою. - Чим же насправді повинна займатися студентська рада? - Основним завданням органу студентського самоврядування – є організація правильного студентського навчального процесу. Студенти повинні мати квоту в участі у вчених радах, де збирається весь професорсько-викладацький склад і 10% мають бути присутні із органу студентського самоврядування. Таким чином разом із викладачами вони мають формувати навчальний процес. - А як є насправді? - В Івано-Франківську політика така, що органи студентського самоврядування, на жаль, прикріплені до адміністрацій вузів, їх координують проректори із виховного процесу. Це має дуже негативні наслідки, тому що представники студради стають підконтрольними і таким чином їхні повноваження зменшуються, вони не можуть реалізувати ті дії, які передбачені болонським процесом. - Ви очолюєте студентську раду при міському голові. Що це за орган? - Фактично за положенням – це дорадчий орган при міському голові, який би мав займатися проектами для підтримки прав студентів, відстоюванням інтересів студентської молоді, визначенням проблематики студентського життя шляхом збору інформації через анонімні скриньки, які є в кожному вузі. - Яка ситуація в реальності? - Ситуація така, що, на жаль, студентська рада не працює на конкретну групу студентів - вона працює на політичні технології для залучення молоді в громадсько-політичні процеси у місті. - Які ж реальні проблеми студентської молоді в Івано-Франківську? - Це проблеми кількох ґатунків: перше, працевлаштування під час навчального процесу. Щодня після 2 години по обіді студент вже є вільним і він міг би десь працювати і заробляти якусь копійку. На жаль, у нас підприємства (в тому числі приватні) бажають повної зайнятості. Окрім того, керівники підприємств вимагають досвіду - а який досвід може мати студент в тих галузях, в яких працює підприємство? Наступна проблема - працевлаштування студента після закінчення вузу. На сьогоднішній день навіть державні вузи, які мають забезпечувати роботою, просять студентів довідки про те, що їх уже працевлаштовано. Тобто студенти мусять ще самі знайти собі роботу. Фактично вуз з поданням цієї довідки знімає з себе відповідальність і не шукає студенту роботу, як би мав це насправді робити. - А при болонському процесі шукають роботу? - При болонскій системі студент є вільним від пар, присутня тільки його мотивація навчатися. У вільний час він якраз і має працювати над пошуком роботи. При болонському процесі студент може не ходити на пари, а приходити на вичитку лекцій перед екзаменом. Студент вчиться сам. Він має певну кількість годин перебувати в бібліотеці. - А у нас виходить по лєнінськи… - Так, у нас – батогом, але без пряника: студент повинен відвідувати пари, його заганяють в рамки, за які не можна виходити. Якщо й виходиш, то повинен здати всю програму плюс до того ще самотужки вчитися для того, щоб отримати реальні знання, які тобі знабляться в майбутньому для виконання тої чи іншої роботи. Фактично ж тобі не дають того, що тобі потрібно по спеціальності. Ще одна колосальна проблема - немає достатньо кваліфікованих викладачів у вищих навчальних закладах. Особливо це стосується приватних вузів. Зараз в Україні є 941 вуз. Половина з них – приватні, половина – державні. Якщо подивитися на сусідню Польщу, то там – 11 вищих навчальних закладів, решта – коледжі. Тому в Польщі престижно вчитися у вузі. А у нас виходить, що будь-хто може отримати диплом вузу. У зв’язку з надлишком цих дипломів, знижується загальний рівень професійної освіченості населення і звичайно престиж навчального закладу. - Тобто болонський процес в нас, як дишло. Спостерігаємо банальну профанацію, а в реальності всі й далі живуть за радянською системою? - Виходить, що так. Особисто я попав під експеримент. В 2005 році постував в університет нафти і газу, на факультет менеджменту і організації, але не поступив. Тоді поступив до приватного навчального закладу. Пройшло 4 роки, які я провчився, а я не знаю куди мені зараз рухатись: чи до магістра чи до спеціаліста. Невідомо чи диплом спеціаліста ще буде існувати чи ні. Зараз хочуть запровадити таку систему: бакалавр, магістр, а спеціаліста зліквідувати. «Магістр» дає право викладати, а «бакалавр» свідчить про кваліфікацію. А що таке «спеціаліст»? Система сьогодні дуже заплутана. Студент залишається перед оберемком проблем, які йому доводиться вирішувати самотужки. Тому що насправді ніхто не допомагає, ніхто нічого не знає і ніхто нічого не робить для того, щоб знали. - А чого хочуть самі студенти? - Студента влаштовує те, щоб при вступі він обирав собі ті спеціальності, які йому потрібні. За болонським процесом це передбачено: він включає мобільність студентів між вузами (для прикладу, півроку можу навчатися в Івано-Франківську, а других пів року в Варшаві). В Європі студент сам собі вибирає дисципліни, які, на його думку, потрібні для його фаху. Для нього існує тільки загальний курс і чотири спеціальні предмети, які він має знати обов’язково, бо вони є загальними. - Всі політичні партії люблять студентів, створюють молодіжні крила – молодіжний БЮТ, молодіжна «Наша Україна», молодіжний КУН, тощо. Яка ж користь самим студентам від такої «любові» коли їх насущні проблеми не вирішуються? - Якщо дивитися по Франківську, є багато молодіжних «крил» політичних партій, але молодь просто використовують для того, щоб вони роздавали агітки, щоб вони стояли в палатках з агітаційними матеріалами. А ще молодь використовують для того, щоб вона генерувала ідеї, які потім політики на радах партій виказують за свої власні, втілюють їх в життя і цим підвищують свій рейтинг. А молода людина з цього нічого не отримує. Якщо молоду людину і беруть в партію, то там вважають її за ніщо. - То що треба робити молоді? - Думаю, молоді треба єднатися в своє крило, створювати щось своє, варто би було створювати якісь свої політичні рухи, політичні партії, починаючи з простої банальної громадської організації, генерувати ідеї для себе, пропонувати ці ідеї тим же бізнесменам, але з умовою, що всіма процесами керуватимуть саме молоді люди. - Яке майбутнє у студентської ради при міському голові? - Її також спробують використовувати на виборах. Вже зараз цю організацію переформатували в інший ґатунок – в молодіжний міськвиконком. Про що це свідчить? Студентська рада не виправдала ідей студентів, тому окрема кількість студентів пішла в молодіжний міськвиконком, тому що їм пообіцяли, що тут ви будете дійсно вирішувати проблеми молоді. - Який же перший проект вони почали? - Першим проектом Івано-Франківського молодіжного міськвиконкому стала школа танців Влада Ями. Насправді, це платна школа – для молодших плата 250 грн.на місяць, для старших – біля 400 грн. В умовах кризи за такі гроші це не так вже і актуально. - То виходить, що студентам найголовніше сьогодні - навчитись танцювати? Це найбільша проблема? - Та ні. Я знаю багато організацій, які за дешевшу платню (наприклад, клуб «Свій» за 60 грн. за 12 занять на місяць в залі з професійним тренером) організовують навчання з танців. Зрештою і сам тут Влад Яма використовується чисто як піар технологія, хіба він зможе перебувати в Івано-Франківську таким чином, щоб регулярно навчати? Для студентів, а особливо іногородніх, гостро постає питання соціально-побутових умов. Існує проблема з гуртожитком чи квартирою. За квартиру доводиться дорого платити. В гуртожитках умови покриття виплат набагато вигідніші, але потрапити в гуртожиток досить важко. Існує прихована система хабарництва, тобто студент має заплатити за те, щоб його поселили в гуртожиток. Причому йдеться десь про суму орієнтовно від 300 до 400 доларів. Це питання неодноразово піднімалося, але нічого не вирішується. Гуртожитків більше не стає, а сума хабарів тільки зростає. Не знаю, коли представники влади прислухаються до реальних проблем студентської молоді і перестануть піаритися на фоні молодіжного активу. Однак студентам вже пора об’єднуватися і щось міняти. Розмову вів Андрій Мева, «ОстроВ»
